Несе Халя воду

Чи є наукове обґрунтування “гекання” в іноземних словах?

Приходить якось Гемінґвей до Гокінґа і питає: “а ти читав “Гобіта?”

Ернест трохи в шоці від вимови свого прізвища українцями.

Нові норми написання іноземних імен вже давно викликають у фейсбуці срачі, в яких чітко простежується повне нерозуміння поважними філологами своїх опонентів. Я не збираюся лізти не в свою парафію і розбирати лінгвістичні нюанси вимови фрикативних приголосних (чи які вони там?). Я хочу поговорити про мої улюблені теми — про наукову методологію та про імітацію наукової діяльності.

Основна теза адептів суцільного “гекання” така, що англійська “h” фонетично ближча до українського “г” ніж до українського “х”, тому Стівен Гокінґ, Шерлок Голмс і, прости господи, “гакери гакнули комп’ютер”. На питання, а хто, власне, це встановив і на основі чого, філологи незмінно наводять приблизно таку табличку:

Вона може бути більш чи менш детальна і включати різні звуки різних мов, але суть залишається тою самою. Наскільки я зрозумів, вона показує звуки, яки аналогічні у різних мовах по типу свого утворення (положення губ та язика, гортанні і т.п.). Проблем з цією табличкою дві:

1. Спосіб утворення звуку це, звичайно, добре, але не зрозуміло наскільки схожими один на одний виходять ці звуки на слух. Саме звучання, а не спосіб яким спікер складає губи і завертає язика, є…